В граніті, в бронзі, у серцях...
75 років відділяє нас від світлої Перемоги у Другій світовій війні, яка дісталася надзвичайно дорогою ціною. Мільйони людей на планеті віддали найдорожче - власне життя, щоб захистити планету від нацизму, врятувати світову цивілізацію і демократію. Серед цих мільйонів і кращі сини та доньки України, які назавжди залишилися лежати в братських могилах на своїй і чужій землі. Скільки їх цих імен викарбуваних на гранітних плитах, меморіальних дошках, книзі Пам'яті? І про кожного з них пам'ятають, бережно передають розповіді і спогади дітям, онукам, правнукам. Адже пам'ять непідвладна часові, не згасає вона у душах і серцях усіх, хто прагне миру на планеті.
Але, на жаль, у зв'язку зі складною епідемологічною ситуацією, яка сколихнула сьогодні майже весь світ, ця ювілейна дата не спалахне салютами, не прозвучить багатолюдними мітингами , не потопатиме у морі квітів від вдячних нащадків , через карантинні заходи.
Але ми пам'ятаємо і низько схиляємо голови перед живими і мертвими захисниками Вітчизни.
439 наших земляків, жителів Сазоно-Баланівської громади не повернулися до рідних домівок, їх імена навічно викарбувані на меморільних дошках біля Братських могил сіл Сазоно-Баланівки, Ріпок, Вертівки. Пишаємося тим, що на території нашої громади живе учасник бойових дій Мовчан Іван Захарович, про якого неодноразово писалося на шпальтах рідної районки. У травні Іван Захарович відзначатиме не лише ювілей світлої Перемоги , а і свій 96-й рік народження, то ж нехай Господь підкріпляє нашого шановного ветерана міцним здоров'ям, довголіттям, турботою і любов'ю рідних.
Щиро вдячні учасникам трудового фронту , які сьогодні серед нас : Юнак Марія Трохимівна, Перьянова Ганна Василівна, Хайло Віра Йосипівна, Петрова Параска Євстехіївна, Задорожня Марія Андріївна, Рекало Клавдія Федорівна, Азаренко Анастасія Петрівна Антипенко Катерина Тимофіївна, Кощій Петро Іванович, Дзюба Ганна Пантелеївна, Толстоп'ята Олександра Євменівна. 51 чол., яких позбавила дитинства кривава війна, мають статус «Діти війни»
Напередодні цієї світлої і водночас трагічної дати хочу звернутися до всіх від імені нашадків тих родин, яких торкнулася чорним крилом і обпалила страшна війна, на долях яких вона поставила свій жорстокий автограф.
Мій дідусь Вакуленко Герасим Дмитрович як і тисячі інших захисників загинув , захищаючи рідну землю. А бабуся Марина так і не дочекалася повернення коханого чоловіка, дбайливого господаря, батька шістьох їхніх дітей, двоє з яких померли в дитинстві. Що тільки не прийшлось витерпіти бабусі і тисячам інших вдів, щоб вижити, виростити дітей, повернути до життя зруйновану і сплюндровану ворогом рідну землю. Як мріяла бабуся відшукати місце, де назавжди залишився спочивати її Герасим, відвезти туди у вузлику грудочку рідної землі, щоб пухом була вона для її чоловіка. Але не судилося!
Тому закликаємо: «Не забуваймо світлі імена, тих , хто загинув заради життя і миру на землі, чиї імена звертаються до нас зі сторінок скорботної Книги Пам'яті України сумними , скупими рядками: загинув, пропав бевісти, помер від ран. Не забуваймо тих, хто повернувся живим з пекла війни, подарував життя дітям і онукам, жив і працював на благо родини і України.»
А сьогодні долю і єдність України захищають діти, онуки , правнуки звитяжних героїв – переможців Другої світової війни, найзаповітніша мрія яких - мир.
Люди ! Схаменіться, зупиніть війну, яка руйнує нашу Україну. Хай не проливається кров, не горить рідна земля. Зробіть це в пам'ять тих, хто загинув заради життя на землі!