Колись давно у нашому селі,
Що звалося ще хутором Глибоким,
З’явилась вчителька і перші школярі,
Які ходили в школу на уроки.
Сто десять років з того часу вже пройшло,
Коли ту школу тут побудували.
А учнів всього четверо було,
І тільки рік вони освіту здобували.
А потім стало школярів вісімдесят.
Два вчителя усіх тоді навчали -
Дорослих учнів і малят -
Чотири року вже освіту здобували.
Зростала кількість учнів, вчителів,
Навчання семирічним тоді стало.
Приміщення вже стало замалим –
Для школи ще один будинок збудували.
А потім – третю. Розмістили там музей.
Багато цінних експонатів назбирали.
Музей був гордістю, відкритим для людей,
Які минуле завжди цінували.
Музей створила вчителька одна,
Яку Софією Мусіївною звали.
А досвід свій вона передала
Своїй доньці, що вчителькою стала.
Минали роки, учні, вчителі
Мінялися у школі рік за роком.
Громада пам’ятає п’ять директорів,
Які ішли один за одним дружнім кроком.
Був мудрим, добрим наш Іван Ілліч.
А Олександра Володимирівна стала
Наступною за ним. І пліч-о-пліч
Із колективом нову школу будувала.
А далі Жанна Миколаївна взяла
Штурвал «шкільного корабля» у свої руки.
З цим капітаном школа все здола,-
Її завзятість – в тому запорука.
Освітній комплекс – бібліотека, школа, клуб
Під одним дахом мирно співіснують.
І дружная учнівськая сім’я
У майбуття упевнено крокує.