На колінах стою перед Вами, Сповідаю жалобу сумну.

Сценарій до Дня пам’яті жертв голодомору 1932- 1933 років

На колінах стою перед Вами,
Сповідаю жалобу сумну.

Мета: сприяти відновленню історичної пам'яті про голо­домор 1932-33 років, формувати в учнів повагу до минулого України, до людей, які пережили страш­не лихоліття голодомору, виховувати громадянську свідомість, почуття співпереживання.

Обладнання: аудіозаписи «Реквієм» А. Моцарта.

Україна: Хто се? Чий голос щоночі просить?

Дитина: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю! Крихітку хлібця!”

Україна: Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у які переливалися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне,  плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Дівчинка: Це моя запалена поминальна свіча по тих 9-и мільйонах українців по жертвах страшного голодомору в Україні 1932 – 1933 років. Час невблаганний. Місяці за місяцями, роки за роками відпливають у небуття. Тільки пам’ять назавжди залишається з нами.

Учень. У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

У той рік і гілля, і коріння -

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

  

Учень. Пекельні  цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод…Голод…

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

…Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба  пам’ятать і горе .

 Учень. Не звільняється пам’ять

Відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині,

Не храми –

Скам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

 Придивляюсь: «Вкраїна,

Двадцять перше століття»

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три».

  Учень.  1933 рік… Сонце сходило над холодними за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги 1933 року, Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї. Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше.

Учень.  Не шумлять явори над дорогами,
Лиш пеньки світляками горять,
Безгоміння над голими луками,
Спить сплюндрована рідна земля.
І от приходить тридцять третій рік,
Його проклятим називали люди,
В коморах, клунях, кожен кут, засік
Мітла червона вимела усюди.

 Учень. В колгосп погнали коні та воли,
Вози, плуги і борони забрали,
Одних людей на північ повезли,
А інших смерть голодна доконала.
Була зима холодна, крижана,
Над селами метіллю лютувала,
Отари сиві в небі вітер гнав,
Заметів білих намітав овали.

Учень. У виводах вовками завивав,
Мороз шибки розмалював квітками,
В холодній хаті скорбна, ледь жива
Сиділа мати з меншими дітками.
А старших голод десь погнав у світ –
У Туркестан, Сибір, ліси Уралу,
В печі спалили саж, повітку, пліт,
Худобу й збіжжя гайдуки забрали.

Учень. А батько на Тамбовщину повіз
Останній одяг на зерно міняти,
Не бачить світу Божого від сліз.
Його вже місяць дожидає мати.
….. Почувся стукіт. Двері відчиня…
І біль стискає бідне серце мами,
Змарнілий, у лахмітті, без зерна
Ледь диба батько пухлими ногами.

  

“Небо! Поможи! Дай манни небесної погодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай! Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів! Поглянь – червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворіння, таких покосів іще не бачитиме ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав’я, на квіт, на пуп’янки, на … Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш від нині святими душами?!

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини! Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Порятуй! Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського!

Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила?

Учень.  Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, вмирали просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, гинули поодинці і сім’ями, вилягали роди і села. Не оминуло це тяжке лихо і наше село.

Вірш «На могилі жертв голодомору»

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у нам 'яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур 'ян

На занедбаній братській могилі.

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам 'ять не вмерла, жива.

Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова.

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі

цій хрест, А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

Україна: Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно й навіки вічні. Відведи! Амінь.

Дівчина: Нам милосердя, Господи, подай
До всіх страждущих і незахищених.
Ми ще від страху і злі, і сліпі,
В душах у нас ще багато що знищено.

Хлопець: Благослови рід людський на Добро!
Душі відкрий нам для злагоди й миру!
Щоб на Вкраїні незгод не було.
Нас сохрани. І спаси! І помилуй!

Учень. Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу оберуть дорогу.

Я вірю в силу доброти

Що має долю роботящу,

Що хоче. Щоб я, і ти,

І все було у світі краще.

Учень. Живіть же ви і за тих, хто не зміг жити, радійте і за тих, хто не радітиме вже ніколи. Пам’ятайте їх!

Хто ж відповість

За смерть дітей голодних?

Кого карать?

Кого шукать сьогодні?

Учень. Пройшли роки, пройшли роки,

Минуло все, зітліло.

Та залишилося навіки

Те, що й тоді боліло.

Учень. Той, хто родився до життя,

Нехай живе у світі.

Ради Вкраїни майбуття

Хай виростають діти.

Учень. Хай їх щасливий сміх луна

Над рідною землею.

Щоб ані голод, ні війна

Не мандрували нею.

Учень.    Ми  закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Хай палає свіча…Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають.

Пам'ять чиста, світла і велична,

Пісня й слово хай єднає нас.

Вчитель:

      Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

     Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.

     Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скор­боти стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. (Хвилина мовчання).